Перспективи розвитку антигопівського руху на Україні

    Як відомо, у великих містах, таких як Київ, Харків, Дніпропетровськ та ін. проблема вуличної злочинності, себто гопоти, на даний момент не така гостра, як у Львові. У цих містах існують численні молодіжні неформальні рухи, які своєю сутністю не дозволяють розвиватись гопівській ідеології. Структура молодого суспільства в даних містах позитивніша, ніш у Львові.

    Мені довелось поеребувати тиждень у Харкові. Мене здивувало те, у якій величезній кількості там ходять по вулиці представники міліції. Місцеві неформали (а точніше - панки) говорять, що це створює несприятливу обстановку для вуличного споживання алкоголю. Але, з іншої сторони, це сприяє зменшенню гопоти. Дійсно, за словами тамтешніх жителів, вулична злочинність у них незначна, тому гоп-ідеологія не є панівною у даному місті.

    Трохи гірша ситуація в Донецьку – там досить багато гопоти, особливо на крайніх мікрорайонах. Цьому сприяють мафіозні угрупування, що готують собі зміну, їх же ж там багацько…(напевне, партія Регіонів постаралась, на чолі з Проффесором зековсько-панятійного лобіювання). Тим не менше, і там серед громадян віком 14-20 років гопами є приблизно 40%.

    Спілкувавшись із людьми з різних областей України, я дійшов до висновку: чим ближче до Львова, тим більше гопів у складі населення. Можливо, це спричинено меншим рівнем економічного розвитку, а можливо – так склалось в історико-політичному плані. Річ у тім, що на заході впродовж плачевного ХХ століття час від часу проводились нелюдські „зачистки”: найсвідоміших, найрозумніших українців розстрілювали, вішали, закатовували досмерті. Слід зауважити, що ці події давно не секрет, а ті, з дозволу сказати, громадяни, які р’яно стверджують, що того не було – просто невігласи, які активно смокчуть радянські міфи. Такі злочини проти українського народу не мали на меті біологічно винищити українців. Їх творці просто хотіли зробити з українців всесоюзних шудр, діло яких повинне було стати копанням у гної і догляданням за колгоспними тваринами. Відповідно, план йшов на „ура”. І ось – на теперішнішній час ми маємо здеградовану націю, наскрізь прогопівшу.

    Як зазначалось у попередніх статтях, огопіння населення відбулось внаслідок глибокого економічного і духовного зубожіння народу, що завжди несе за собою знецінення загальнолюдських якостей.

    Перспективи антигопівського руху в Україні полягають у інерційності його розповсюдження. На мою думку, створення і подальший розвиток антигопівських організацій у одних містах сприятиме створенню аналогічних колективів у інших населених пунктах.

    Відповідно, із розвитком народної антигопівської думки, у недалекому майбутньому гопники вийдуть з моди, стане непрестижно займатися трудженням, більше того, в умовах антигопівської взаємодопомоги між жителями міст і сіл, нападати на людей і вимагати у них гроші, телефони чи інші речі буде просто небезпечно.

    І тоді, нарешті, настане сприятлива антигопівська ситуація.